Вступає «не туди»: як батькам реагувати на професійний вибір дитини

Чи повинні сучасні батьки допомагати підлітку робити професійний вибір? Для багатьох мам і тат це не запитання для роздумів, а готове твердження. Не дивно, що між юним поколінням та сповненими амбіцій дорослими спалахують «вступні війни». Сімейна психологиня і тренерка емоційного інтелекту Олександра Кравець дає влучні підказки, як провести непросту розмову та не понівечити сімейні взаємини на етапі вибору професії. А ще розповідає про психологічні комплекси батьків, які схильні тиснути на дитину «до переможного кінця», і радить, як чинити підліткам, коли їх зовсім не чують.

 Дати пораду про вибір майбутньої професії та не зашкодити — для батьків це навичка «на мільйон». Хтось чудово дає цьому раду. Але в нашому світі є не менше мам і тат, які переконані, що «чинять дітям добро» методом вмовлянь і тиску. Ось так покоління за поколінням тисячі підлітків вступають «не до тих» вишів, отримують «не ту» професію і «не те» життя, про яке мріяли. А деякі ще й пронесуть через роки образу на батьків, які «обрали неправильний шлях».

Деякі батьки застрягають у власній бульбашці розуміння перспективних професій і обирають застарілі інструменти для їхнього вибору. А ще не здогадуються про тенденції ринку та нові й актуальні для сучасного світу спеціальності.

Інші мами й тата щиро переконані: «Треба слухати мою думку, я маю більше досвіду, мені видніше!» Але фідбек на слідування такому принципу — протилежний до очікуваного ефекту: настирна дія народить потужну протидію. Такі батьки звикли до гіперопіки і не можуть змиритися, що їхнє пташеня вже виросло. Звісно, дитина може піддатися на вмовляння дорослих: за довгі роки звикла до несамостійності.

Ще одна категорія батьків прагне реалізувати власні амбіції за рахунок дитини: «Я завжди мріяла стати балериною — нехай вже донька вступає до балетного училища». На жаль, у таких випадках маємо справу з батьками-нарцисами, які прагнуть «дореалізувати» невтілене руками/мозком дитини.

 

Часто можна почути: «Блогер? Музикант? Актор? Та це взагалі не професія»! Чому суспільство досі висить на гачку в стереотипів про градацію серйозності спеціальностей?

 

Поділяти професії на «серйозні» та «несерйозні» не варто. Навпаки, слід змалечку навчати дітей проявляти повагу до будь-якого виду діяльності — чи то прем’єр-міністр, чи то прибиральниця, чи сантехнік, чи лікар. Тоді дитина не боятиметься ділитися власними професійними вподобаннями, говоритиме відкрито і чесно про те, що подобається (а цих вподобань може бути нескінченна кількість!).

А стереотипи живі й досі, бо єдиною ціллю людства з прадавніх часів було виживання. Звісно, лікар і фермер у цьому контексті мали більше шансів, ніж співак. А в радянські часи популярною була приказка: «Хороший актор — голодний актор». Люди з радянським менталітетом сприймали будь-який прояв творчості як самодіяльність, і ці відголоски точно переслідуватимуть нас ще певний час.

Цінно усвідомити: батьківська місія — не вберегти дитину від розчарувань, а пояснити всі ризики та плюси вибору й підтримати. Навіть якщо дитина мріє про «супердивакувату», на думку дорослого, професію. Якщо дитина мріє і спрямована на це — вже величезний плюс. Гірше, коли син чи донька зростають безініціативними та знизують плечима: «Ну, як „мої“ скажуть, так і зроблю».

 

Профорієнтаційні тести, профорієнтація від психологів, поради кар’єрних консультантів, «внутрішній голос» — що ефективніше та об’єктивніше для вибору майбутньої професії?

 

Із профорієнтаційним тестуванням треба бути обережним: людина унікальна, на відміну від тестів. Можна пройти кілька і звірити, чи збігаються рекомендаційні тенденції, але робити тестування відправною точкою вибору точно не варто. Психологи після спілкування з дитиною можуть виявити схильності, але не зможуть копнути настільки глибоко, щоб радити вибір професії. Краще звертатися до психолога, якщо в підлітка були випадки панічних атак, яскраво виражена невпевненість у собі, фобії. Мінімальні пропрацювання саме в підлітковому віці принесуть найбільше користі.

Чудовим рішенням стане звернення до кар’єрного консультанта. Вони всебічно вивчають ринок праці (а зараз світ може запропонувати більш ніж три тисячі професій!), розуміються на його тенденціях і можуть озвучити чимало цікавих варіантів. А також проконсультувати щодо конкретних спеціальностей, озвучити рівень заробітної плати, застерегти щодо можливих помилок.

 

Буває, що дитина не проти професії, яку пропонують для розгляду батьки, але каже «ні» просто наперекір, щоб насолити. Що стане помічним у таких випадках?

 

Таке трапляється, — це відлуння пубертатного періоду та непростих взаємин дорослих і дітей. Таким чином підлітки звертають увагу дорослих на те, що вони мало до них прислухалися, а тепер отримують у відповідь ідентичне ставлення — мовляв, «Ось вам! Ну як?» У такому разі краще буде звернутися до третьої сторони — це має бути та особистість, якій дитина довіряє і чий авторитет цінує: старші брати і сестри, улюблений викладач, найкращий друг, психолог.

 

Що робити з вибором професії за «принципом династії»? Знаю особисто родину лікарів, у якій навіть не підіймалося питання про те, куди має вступати син. Зрештою, хлопцю «злюбилося». Але як на рахунок небезпеки зламати психіку молодої людини, «вступаючи» її примусово?

 

Професійні династії можуть суттєво звузити кругозір дитини, яку виховуватимуть у безальтернативній атмосфері щодо вибору покликання. Але в тім-то й річ, що покликання прищепити не можна. Тож справа тут не стільки в потенційному надломленні психіки, скільки можливе відчуження підлітка від родини, яка застосувала примус і тиск. Надалі це може спричинити розуміння: «Я витратив стільки років життя не на те…» Потім — етап розчарування. Далі — розуміння необхідності «перевчатися» наново або змушувати себе терпіти не милу серцю професію. Так чи інак, ментального комфорту й радощів у цьому мало.

 

Якщо конфлікт щодо вибору професії саме в розпалі і батьки застосовують маніпуляції на зразок «Вступиш до свого… — квартиру не винаймемо, а речі на одну стипендію купуватимеш» — яку тактику бесіди обрати підлітку? Які аргументи потраплять у ціль та змусять батьків прислухатися?

 

Головне в таких випадках — навчитися слухати одне одного. Нехай кожен по черзі висловить аргументи та відповість на запитання від «опонента» — якщо вже дискутувати, то за правилами! Підлітку варто вивчити нюанси роботи, в якій він бачить себе, та буквально по пунктах розповісти дорослим, чому зараз для нього це найкращий варіант. «Я буду робити програмне забезпечення для IT-компаній, я і зараз добре розуміюся на комп’ютерах», «Я швидко монтую ролики для соцмереж і там купа лайків! Хочу вступати на режисуру» тощо. Якщо батьки наполягають на власному варіанті, варто навести аргументи, чому ця спеціальність не підходить і яких знань і навичок вже зараз бракує для того, щоб братися з ентузіазмом за подальше навчання у виші.

Також завжди виграшним буде варіант пройти за конкурсом на омріяну спеціальність на бюджет та спокійно сказати про це батькам. Батькам варто зрозуміти: якщо підліток ухвалить самостійне рішення — він бере відповідальність на себе і точно не стане звинувачувати рідних у разі невдачі.

 

Але й поради від батьків «Та навіщо тобі той КНУ Шевченка? Там одні мажори! Подавай документи туди, де нижчий прохідний бал» теж можна часто почути. Чому так відбувається?

 

Тому що такі батьки не вірять не лише у свою дитину, а й, на жаль, у себе самих. Можна зламати віру молодої людини в себе, якщо розповідати мало не щодня, що «навряд чи в тебе щось вийде». Головне в таких випадках, щоб підліток сам вчасно зорієнтувався у своїх силах і вчинив за власним розсудом. Краще бути «пташкою високого польоту» і набити життєвих синців, ніж отримати через низьку самооцінку дорослих «простенький університет» та непоказне життя на додачу.

 

Підбиваючи підсумки — яких принципів слід дотримуватися батькам, щоб не тиснути на дитину, але й не махнути рукою на її майбутнє?

 

1.    Починати розмови про вибір професії за кілька років перед вступом до вишу. Розмови мають бути приємні та ненав’язливі.

2.    Спокійно реагувати, навіть якщо вибір дитини вас здивував чи збентежив. Дайте підлітку час, усе може змінитися, і не раз! Можливо, так підліток перевіряє вашу реакцію.

3.    Якщо дитина впевнена у виборі, проведіть зустріч з представником професії. Побувайте разом у середовищі, де ця професія «живе». Випишіть на листок плюси та мінуси професії. Пошукайте через сайти вакансій, яка середня зарплата для цієї спеціальності у вашому місті.

4.    Не наполягайте. Не влаштовуйте істерики. І головне — не обезцінюйте бажання та устремління дитини. Адже найбільше вона чекає підтримки саме від вас.

5.    Дайте зрозуміти сину чи доньці, що на вас завжди можна розраховувати.